Розслабтеся! Як би ми не намагалися, нашим дітям все одно буде що розповісти психотерапевту

Цей текст – гарна профілактика нашого материнського перфекціонізму – прагнення бути бездоганною мамою.

11dd08263e6fc4dbe05682615b83b59f

Колись у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років твердити: «Милий! Ти не повинен стати інженером. Ти не маєш бути юристом. Це не важливо, ким ти станеш, коли виростеш. Хочеш бути патологоанатомом? На здоров’я! Футбольним коментатором? Будь ласка! Клоуном у торговому центрі? Відмінний вибір!”

І у своє тридцятиліття він прийде до мене, цей спітнілий, лисіючий клоун з підтіканням гриму на обличчі і скаже: «Мамо! Мені тридцять років! Я клоун у торговому центрі! Ти таке життя хотіла для мене? Чим ти думала, мамо, коли казала мені, що вища освіта не обов’язкова? Чого ти хотіла, мамо, коли дозволяла мені замість математики грати з пацанами?

А я скажу: «Милий, але я йшла за тобою у всьому, я не хотіла тиснути на тебе! Ти не любив математику, ти любив грати з молодшими хлопцями». А він скаже: “Я не знав, до чого це приведе, я був дитиною, я не міг нічого вирішувати, а ти, ти, ти зламала мені життя” – і розітре брудним рукавом помаду по обличчю. І тоді я підведуся, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі шукають винних. І якщо ти цього не розумієш, то ти ідіот».

Він скаже «ах» і зомліє. На психотерапію потрібно буде приблизно п’ять років.

Або не так. Колись у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років твердити: «Не будь ідіотом, Владику, думай про майбутнє. Вчи математику, Владик, якщо не хочеш все життя бути оператором кол-центру».

І у своє тридцятиліття він прийде до мене, цей спітнілий, лисіючий програміст з глибокими зморшками на обличчі і скаже: «Мамо! Мені тридцять років. Я працюю в “Гугл”. Я працюю двадцять годин на добу, мамо. У мене немає сім’ї. Чим ти думала, мамо, коли казала, що гарна робота зробить мене щасливим?

Чого ти домагалася мамо, коли змушувала мене вчити математику?

А я скажу: «Дорогий, але я хотіла, щоб ти здобув хорошу освіту! Я хотіла, щоб у тебе були всі можливості, любий». А він скаже: «А нахрена мені ці можливості, якщо я нещасний, мамо? Я йду повз клоунів у торговому центрі і заздрю ​​їм, мамо. Вони щасливі. Я міг би бути на їхньому місці, але ти, ти, ти зламала мені життя», — і потре пальцями перенісся під окулярами.

І тоді я підведуся, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі весь час скаржаться. І якщо ти цього не розумієш, то ти ідіот».

Він скаже «ох» і зомліє. На психотерапію потрібно приблизно п’ять років.

Або інакше. Колись у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. Буду йому з трьох років твердити: «Я тут не для того, щоб щось твердити. Я тут для того, щоб тебе любити. Іди до тата, любий, спитай у нього, я не хочу бути знову крайньою».

І у своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий, лисіючий режисер із тугою в очах і скаже: «Мамо! Мені тридцять років. Я вже тридцять років намагаюся домогтися твоєї уваги, мамо. Я присвятив тобі десять фільмів та п’ять спектаклів. Я написав про тебе книжку, мамо. Мені здається, тобі все одно. Чому ти ніколи не висловлювала свою думку? Навіщо ти весь час відсилала мене до тата?».

А я скажу: «Дорогий, але я не хотіла нічого вирішувати за тебе! Я просто любила тебе, любий, а для порад у нас є тато». А він скаже: «А нахрена мені татові поради, якщо я питав тебе, мамо? Я все життя домагаюся твоєї уваги, мамо. Я схиблений на тобі, мамо. Я готовий віддати все аби хоч раз, хоч раз, зрозуміти, що ти думаєш про мене. Своїм мовчанням, своєю відстороненістю ти, ти, ти зламала мені життя», — і театрально закине руку до чола.

І тоді я підведуся, подивлюся на нього уважно і скажу: «Значить так. У світі є два типи людей: одні живуть, а другі весь час чогось чекають. І якщо ти цього не розумієш, то ти ідіот».

Він скаже «ах» і зомліє. На психотерапію потрібно приблизно п’ять років.

Цей текст – гарна профілактика нашого материнського перфекціонізму – прагнення бути бездоганною мамою. «Розслабтеся!

Як би ми не намагалися бути добрими мамами, нашим дітям все одно буде що розповісти своєму психотерапевту.

Світлана Хміль

Источник

Только что написал(а)
смотреть
пишет
Обсудить
Поделиться
author
пишет сообщение
/