Захворювання виникає на стику трьох сфер – психологічної, фізіологічної та соціальної…

Батько психосоматики Франц Александер у книзі “Психосоматична медицина” детально та докладно розповідає про те, що захворювання виникає на стику трьох сфер – психологічної, фізіологічної та соціальної…

Друкуючи ці рядки, відчуваю себе суворим викладачем, що готується до лекції, і насилу утримуюсь, щоб не поправити неіснуючі окуляри на переніссі.

Але я не можу вигадати кращої опори в цій темі. Як не крути, психоаналіз протоптав для нас, простих смертних, шиpoчену дорогу до розуміння найскладніших взаємозв’язків. А гештальт терапія подарувала безліч чудових технік для лікування різних симптомів. На мою думку, найбільшою дурістю було б не скористатися цими дарами. Отож повернемося до Александера.

На його думку, загальна схема має такий вигляд. Трапляються два фактори. Фізіологічний (ослаблений генетикою або умовами розвитку орган) та психологічний (особливості особистості, внутрішні конфлікти та звичний набір емоцій). А потім до них приходить соціальний фактор (несприятлива ситуація), і запускає реакцію. Можна сказати, що зірки зійшлися. Найцікавіше тут, що психологічний фактор – тип вихідного психоемоційного конфлікту – може відстояти від самої хвороби далеко у часі.

Тобто, “спочатку було слово”, а людина про нього і знати не знала доти, доки не сталося якесь потрясіння. Виходить, у якомусь сенсі, що всередині кожного з нас є така собі бомба уповільненої дії у вигляді двох факторів – ослабленого органу та “ядерного конфлікту” (від слова “ядро, центр”).

Ядерний конфлікт виникає, як правило, у дитинстві, внаслідок протистояння бажань та почуттів дитини та вимог сім’ї. Взагалі, найсильніші внутрішньоособистісні конфлікти розвиваються в умовах залежності, необхідної для виживання, яка має місце в дитинстві. Дитина отримує від батьків деяку установку, яка спокійно спить собі в несвідомому. Через деякий час, тривалий стрес накладається на раніше отриману установку, від чого справжні почуття пригнічуються, і з’являється хвороба.

Давайте тепер “погадаємо по Александеру” і спробуємо розібратися, який “ядерний конфлікт” стоїть за тим чи іншим захворюванням. Я постараюся бути короткою, настільки, наскільки це можливо, адже опис та вивчення кожної групи захворювань саме по собі – безкрайній океан. У причин кожного захворювання потрібно розбиратися детально і дуже уважно, шукати індивідуальні нюанси. Вважатимемо, що я покажу вам “карту планети” з супутника.

Шкірні захворювання

Шкіра – одночасно і межа тіла та орган почуттів. Вона і те, що нас захищає, і те, чим ми вступаємо в контакт. Через дотик ми можемо передати любов та ніжність. Вони можуть стати джерелом болю. Шкіра червоніє при соромі, блідне і покривається потом при страху, здаючи нас, як поганий партизан. Хвороби шкіри – це завжди проблеми з контактуванням та межами. Це завжди конфліктне послання “Доторкнись до мене – не чіпай мене”. Десь у глибині може лежати пригнічена і звернена на себе злість до найближчих. До тих, хто, виявляючи любов, надто сильно порушували кордони чи навпаки, жорстоко відкидали за бажання наблизитися.

Як приклад можна навести гіперопікувальну маму, яка постійно не тільки гладила і пестила малюка, але й безцеремонно розпоряджалася його речами та особистим простором у більш дорослому віці. Але, оскільки жінка була весь час ласкава і вразлива, сердитися на неї було зовсім не можливо, тому що “вона ж мама, і все тільки для нього робить”. У моменти чергового порушення кордонів підліток відчував агресивність і вину за цю агресивність одночасно. Усвідомити і висловити ці почуття неможливо. Але у такі моменти життя нейродерміт був особливо сильним.

Інший, полярний варіант – дуже зайнята мати. Вона завжди рано йшла, і приходила, коли дитина вже спала. Але, якщо малюк покривався цятками і болячками, вона залишалася вдома і мазала його маззю, ласкаво торкаючись теплими руками.

Шлунково-кишкові та харчові розлади

Пам’ятаєте фразу “живота свого не шкодуючи”? Слова “живіт” і “життя” йдуть пліч-о-пліч. Дитина під час годування отримує не лише молоко матері, а й тепло, увагу, турботу, ласку, задоволення та заспокоєння. Якщо мама годує вчасно, дитина почувається улюбленою, захищеною, і життя їй подобається. Тривале почуття голоду змушує злитися, а потім жадібно поглинати більше, ніж потрібно. Несвіжа, невчасна, не улюблена їжа або надто велика її кількість змушують відчувати огиду, нудоту.

Ви тільки вдумайтеся, скільки почуттів пов’язано з їжею! Спектр психосоматичних хвороб також величезний. Булімія – ненасичуваність, жадібність до їжі, як метафора величезної нестачі любові та безпеки. “Їж зараз, скільки влізе, а то потім може й не бути” – як метафора туги за коханням та увагою, рідкісного та недостатнього душевного контакту з батьками.

Анорексія – відмова від їжі як бунт, як крайній спосіб звернути на себе увагу. Голодування як вираження агресії та образи. “Може, хоч так ви звернете на мене увагу, почуєте, помітите мене. Саме мене, а не свої очікування та справи!”.

Виразка шлунка та дванадцятипалої кишки – хвороба “людей західної цивілізації, які живуть прагненнями та амбіціями”, бізнесменів та гіпервідповідальних трудяг. “Я впертий і незалежний настільки, що відрубаю гілку, на якій сиджу, щоб довести, що зможу впоратися з усіма труднощами самостійно. Я навіть годувати себе буду сам. Собою”. На поверхні – честолюбство, активність, незалежність, а у глибині – витіснене прагнення любові і велика образа. Цей симптом каже наступне “Колись давно я дуже хотів вашого кохання і турботи, але ви відкинули мене в моїй слабкості і помічали тільки тоді, коли я був самостійним. Я більше ніколи не буду слабким. Я все зможу сам”.

Респіраторні розлади

Чи треба щось говорити про важливість дихання? Рівне та глибоке, воно асоціюється зі свободою, легкістю та задоволеністю. Тяжке – з вантажем переживань, заборонами, страхом. Зупинене – зі злістю та обуренням. Вдих – це наповнення. Видих – спустошення, розслаблення. Природним продовженням дихання є мова. Люди, які позбавляють себе “права голосу” часто виникають застуди з різними ускладненнями.

А в основі бронхіальної астми лежить конфлікт між потребою у коханні та страхом відкидання. “Не треба підходити до мене так близько, ти не даєш мені дихати. Але й далеко не відходь, я не зможу без тебе” – каже дитина занадто тривожної, опікувальної та вимогливої ​​матері, яка не дає дитині проявляти себе природно, плакати там, де боляче чи прикро (“Що ти плачеш, зараз же заспокойся!”), виявляти інтерес там, де з’являється щось нове.

Потреба любові і підтримки сильна, але пригнічується, оскільки загрожує ” задушенням ” , а також неможлива, оскільки загрожує відкиданням. Так і залишається астматик десь посередині, між вдихом і видихом, через підвищені вимоги і очікування, не маючи можливості розслабитися, відчуваючи напади ядухи.

Серцево-судинні захворювання

“Серце, тобі не хочеться спокою…” співаємо ми, коли закохуємося. “Сердечна людина” – говоримо ми про добрих та милих. Вони нам подобаються, ці душевні, завжди усміхнені люди. А ще ми говоримо “очі кров’ю налилися від люті”, і уникаємо тих, хто виявляє своє невдоволення та відкрито висловлює злість. У нашому світі бути “душкою” набагато вигідніше, ніж відкрито висловлювати свої наміри, бажання влади та контролю. “Дівчатка не зляться”, “Хлопчики повинні вміти тримати себе в руках”. І вони ростуть, і вчаться виглядати пристойно в очах оточуючих, бути милими та стриманими.

А як бути зі злістю та обуренням? Якщо дитину не навчили висловлювати їх конструктивно, цивілізовано захищати свої межі та поважати свої цінності, то вона вчитиметься придушувати злість, щоб бути хорошою, пристойною людиною. І чим сильнішим буде прес середовища, тим вище підніметься стовпчик тиску. “Мені хочеться бути тут головним, все контролювати і поставити вас на місце. Я дуже злий, але це так не пристойно. Я повинен зберегти хороше обличчя. Тому я і зараз вам усміхнуся”, – скаже вам гіпертонік. Не словами. Тонометром.

Метаболічні та ендокринні розлади

Ви коли-небудь помічали власний розвиток у момент розвитку? А чи є у вас переживання того, як відбувається насичення, чи ви стикаєтеся з його результатом у вигляді ситості? Обмінні процеси всередині організму відбуваються тихо і непомітно, являючи нам лише результат: зміна настрою та стану, сонливість чи бадьорість, активність чи млявість.

Виявлення патології обмінних процесів – одне з найскладніших завдань, адже сам обмінний процес не болить. Іноді в людини взагалі нічого не болить, і лише за непрямими ознаками можна визначити, що щось пішло не так. Найбільш поширені захворювання цього спектра – цукровий діабет, гіпо- та гіперфункція щитовидної залози. Психологічні фактори, що викликають їх виникнення, сильно відрізняються один від одного.

Гіпотеріоз. Не можу утриматися від цитати “Гормон щитовидної залози грає важливу роль у процесі зростання. Філогенетично він вперше з’являється у земноводних, у яких виконує функцію стимуляції метаморфозу. Штучне введення тироксину прискорює перехід саламандри від водного існування до земного, від зябрового дихання. перехід від водного існування до земного обумовлений розвитком щитовидної залози. (Ф.Александер, “Психосоматична медицина”)

Отже, Щитовидна залоза – це орган, що безпосередньо пов’язаний з розвитком. Гіпотеріоз проявляється зовні як стомлюваність, млявість, погіршення уваги та пам’яті. Просто кажучи, людина раптом перестає проявляти активність. У неї буквально “руки опускаються”. Причиною цього може бути банальна зневіра, відмова від своєї мрії. “Навіщо напружуватися і вкладати життєві сили, якщо свої бажання покладено на вівтар чужих вимог, норм і правил? Я оголошую сидячий страйк”.

Гіпертеріоз. Щитовидна залоза має вигляд щита. Тому так і називається. Бажання бути захищеним з’являється у ситуації загрози. Коли людині страшно, у неї часто б’ється серце, потіють долоні, з’являється рухове збудження і прискорюється обмін речовин. Точно таку ж дію на організм викидає тиреотропний гормон, який виробляє “щитовидка”. Відповідно до психодинамічного підходу, гіпертеріоз може бути спровокований відсутністю захищеності, почуттям безпеки у дитинстві та психічними травмами.

Цукровий діабет буквально перекладається як “витікання цукром”. Радість та задоволення залишають тіло, не утримуючись у ньому. Та й ззовні отримати їх у вигляді солодощів неможливо. Що може призвести до такої сумної картини? Сум і може. А ще хронічні стреси та конфлікти, перебування у постійній напрузі та переживання невпевненості у собі, у тому, що можна бути коханим та потрібним. Голод, страх та почуття емоційної занедбаності. Ось ті почуття, які фоном завжди присутні у житті діабетика. Зовсім якесь не солодке життя виходить.

Хвороби опорно-рухового апарату

Рух життя. Бігти, стрибати, прагнути вперед, дізнаватися, ворушитися та діяти. Так проявляється в людині енергія та сили. Нам подобаються активні дорослі. А ось діти викликають роздратування. “Та сядь вже, не бігай, не крутись, заспокойся. Стань зручним і слухняним. Стань керованим”. Скажіть, що б ви відчули, якби на вас одягли “покірну сорочку”? Обурення, гнів, злість на тих, хто наважився позбавити вас волі. А що, якщо ці люди, що обурювалися, – ваші люблячі мама і тато? Як бути тоді?

Куди подіти свої руйнівні імпульси? Правильно, у фізичну активність та постійний контроль. Терпіння і смиренність зовні, хоч би що відбувалося і пригнічений гнів усередині – те, що може стати внутрішньою основою виникнення ревматоїдного артриту.

Аутоімунні захворювання

Імунітет покликаний захищати організм, знищуючи шкідливі мікрооб’єкти, що потрапляють усередину. Як же відбувається, що власні органи починають сприйматися як щось загрозливе, що потребує придушення, знищення? Все просто. Ви, напевно, знайомі з помилковим розподілом емоцій на негативні та позитивні. Радість, задоволення, ніжність залишаємо.

Від злості, огиди, заздрощів – позбавляємось. Але, мої друзі, так не буває. Емоційний фон, як і і гормональний, в людини – один. Не можна “видалити” одне, не змінивши іншого. Якщо є Персона, то є і Тінь. Хвороби цього діапазону виникають, коли одному зі своїх елементів особистості було винесено суворий вирок – знищити.

У наступному тексті розповім про загальні принципи лікування психосоматичних захворювань. А зараз хочу застерегти вас від миттєвого бажання звинуватити у всіх своїх бідах батьків. Повірте, вони виховували вас, виходячи з тих ресурсів, які мали. І якби вони вміли виховати вас краще, вони неодмінно зробили б це. Але все склалося так, як склалося. І, якби склалося щось по-іншому, зараз цю статтю читала б якась інша людина, зовні дуже схожа на вас, але не ви.

Автор: Ємшанова Наталія, психолог, гештальт терапевт.

Источник

Только что написал(а)
смотреть
пишет
Обсудить
Поделиться
author
пишет сообщение
/